Повертаємося до старих блешень?

Тварини, як і люди, не терплять одноманітнос¬ті в їжі. Якщо вас, наприклад, як героя фільму „Біле сонце пустелі" увесь час годувати чор¬ною ікрою, ви почнете благати і просити в обмін на делікатес простий шматок хліба...
Багато рибалок давно помітили, що і риба не любить одноманітності в наживках, зокрема в обман¬ках. І особливо в тих місьця, до вона піддається силь¬ному рибальському пресингу Адже не всяка риба, що зачіплюється обманкою, потрапляє до рибника. Щасливчикам вдається зірватися з гачка, і нам можна тільки пофантазувати і уявити, як потім цей рибний герой ділиться інформацією з родичами, попереджа¬ючи, що слід остерігатися небезпечних ласощів...
Ось уже декілька років у наших рибалок триває справжній бум на балансири. Різнокольорові, різно-каліберні рибки, немов ялинкові прикраси, можна знайти в ящику практично кожного рибалки. Хороші результати ця приманка продемонструвала при ловлі великого окуня, щуки, інших риб. Мені відомі випад¬ки, коли на балансир попадався короп і навіть товсто-лоб. Ну, а про судака і говорити нічого. Наші рибалки визнали його мало не найкращою приманкою для лову цього корсара.
Потрапив під вплив моди і я. У моєму арсеналі на сьогодні понад ЗО балансирів. Самі знаєте, коштують нони чималих грошей.Декілька років тому на балон сир я вивудив з-під льоду сорок судачків. 39 випустив, а один, найбільший, все ж порадував мене юшкою. Отож у зимовому рибальському ящику завжди зна¬йдеться місце для балансира.
Того пам'ятного дня, коли я разом з моїм товари¬шем Володею потрапив на відмінне клювання суда¬ка, у мене були балансири, а в нього їх не було. Набурили лунок ми тоді чимало. І, зрештою, зна¬йшли стоянку судака. Проте у мене ловиться, а в нього ні. Ми навіть лунками мінялися. У результаті довелося запропонувати напарникові один зі своїх балансирів. Як наслідок, він також упіймав декілька штук, але потім, відбивши хвоста моїй приманці, поспішив додому. Хоч я і просив його лишитися на вечірнє клювання, бо зазвичай увечері, під кінець дня, беруть великі екземпляри, він не погодився. Як потім з'ясувалося, приятель просто поспішав встиг-нути до закриття рибальського магазину, щоб при¬дбати собі парочку балансирів. Пам'ятаю, було це в суботу, а в неділю ми вирішили у всеозброєнні дати судакам перцю. Проте вночі пішов сніг і до наступ¬ного дня лід на водосховищі перетворився на снігову цілину. Як ми не намагалися, але знайти те невелич¬ке плато, оточенне глибиною, так і не змогли...
Під час наступної риболовлі ми знову шукали судака, але вже в іншому, добре знайомому місці. Тут лускатий розбійник тримається цілий рік. Знаючи, де він зазвичай стопі,, и набурИІ відразу два десятки лунок, щоб застовпити ділянку лову. Як я не старався, які прийоми робоїи з балансирами не використову¬вав, усе було марно. І Володі також того дня балан¬сир удачі не приніс. Замінивши балансир на блешню, пройшовши по своїх старих лунках удруге, він виву¬див двох красенів, чому я дуже здивувався. Хтось може сказати - «випадковість». Але ж випадковість, як відомо, є непізнана закономірність! Таким був пер¬ший випадок.
Другий випадок стався вже влітку. На річці Рось, на одному з її поворотів, є довга яма, глибини в ній сягають 10 метрів. Дно кам'янисте, корчувате. Тут постійно полюють спінінгісти на судака, щуку, сома. В основному рибалки використовують воблери, джиг-голівки з силіконом, поролоном. Того теплого дня мій сусід Юрій, до речі, дуже спостережлива людина, рибалив з човна. Неподалік від виходу з ями є природна брівка, а за нею йде мілина з неве¬личкою затокою. Саме у цьому місці Юрій помітив два виходи сома на поверхню. Оскільки він для лову підводного велетня снастей не мав, то повідомив про своє спостереження спінінгістам, яких того дня на березі було чимало. Звісно, кожен з них захотів випробувати свою удачу. Проте ні на які приманки сом не реагував, хоча спінінгісти вишмагали усю прибережну водну гладь. І раптом біля берега з'явився літній чоловік з металевим ленінградським спінінгом, оснащеним невською котушкою, грубува¬тою волосінню і однією-єдиною блешнею, типу «Норич». (Як пізніше з'ясувалося, він багато років не ловив рибу на цю снасть, а тут вирішив спробувати). Буквально на другому закиді у нього спінінг мало не вилетів з рук. «Допоможіть! Допоможіть»! - закри¬чав він на усю річку. Моментально набігла юрба порадників і помічників. Ніхто, звичайно, часу не засікав. Але тільки десь хвилин за тридцять вдалося витягнути рибу на берег. Як пізніше з'ясувалося, сомик затягнув на 10 кг. Як на наш час, по-моєму, навіть дуже непоганий результат.
Але це ще не все. Упіймавши першого сома, рибалка-щасливчик продовжив ловлю. І яким же було здивування усіх присутніх, коли у щасливчика незабаром знову почало клювати. Проте цього разу риба не думала здаватися і навіть не збиралася зупинятися. А голосіння вудильника: «Ой, що роби¬ти? Ой, що робити»? - у одних викликало радість, у інших співпереживання, а у третіх заздрість, бо не кожному рибалці в житті випадає така удача. Сом, а це був саме він, обірвав волосінь, залишивши везун-чика у повній розгубленості і печалі не лише через втрачену рибу, але й через загублену блешню. «Шкода блешню! - констатував він, - саморобна. Ще мій батько робив...»
І зовсім свіжий випадок, що стався минулої осені. Я спускав кільця по річці і попутно помахував спінінгом. Однак ані на першу снасть, ані на другу не клювало. День згасав. Я плавно плив на човні до того місця, де
треба було закінчувати риболовлю і рухатися до автобусної зупинки. Це місце було цікаве ще й тим, що по відкритій воді воно інтенсивно обловлювалося спінінгістами. Траплялися тут судаки і солідні щуки.
І тут я бачу, як по річці мені назустріч на дерев'яному човні пливе місцевий рибалка і про щось голосно, з азартом розповідає товаришеві, який зна¬ходиться на березі. Чутність на воді, самі знаєте, від¬мінна. І я чітко уловив декілька фраз: „...розумієш, снасть у нього допотопна, блешня дубова. А упій¬мав". Коли рибалка під'їхав ближче, я поцікавився, в чому справа, оскільки був з ним трохи знайомий. Він і повідав мені, що на човні півдня обловлював Щучу затоку на модні приманки, причому не один, риба¬лок, як завжди, було багато. Але найцікавіше, ніхто нічого не впіймав. А тут приїхав один на машині, зро¬бив декілька закидів і виволік підряд дві хороші щуки.
Пропливаючи тоді повз Щучу затоку, я і не намагався кидати спінінг, оскільки „залізки" у мене не було.
Слід зауважити, минулого сезону завжди безвід-
мовні „яйця" під час окуневої ловлі давали збій.
Окунь знову полюбив невеличкі блешенки. Що не
кажіть, але, мабуть, і у риби, як і у людини, апетити і
переваги змінюються.