Сазанова -Казанова

Сазан, як відомо, риба велика, сильна, „сурйозна" - за визначенням дядька Семена, мого наставника в риболовлі. Тому і до походу на сазана ми почали готуватися заздалегідь. Оснастили вудлища міцною волосінню, спеціальними «сазанячими» гачками, округлими, з короткою цівкою. Насадку теж приготували відповідну: парену
Кукурудзу, СОНЯШНИКОВУ макуху.Дядько Семен і для
макухи знайшов свої, особливі слова „Макуха, для сазана, як халва. М м м Хапати буде- дай Бог!".
І ось ми біля річкового затону, порослого ріденькими стрілами рогозу і куги. Сидимо другу годину і.., ніякого клювання! Нарешті мені набридло сидіти на одному місці і стежити за нерухомим поплавцем. Встав, насилу поприсідав, пройшовся по бережку. Десь заверещала очеретянка. Озера я не знав, тому вирішив його обстежити.
Обійшов одну половину, другу. І раптом побачив протоку. Невелику, метрів зо два-три. Зі світлою водою темно-зеленого кольору. Вона поєднювала озеро з річкою. Ах, так, дядько Семен розповідав, що навесні через ці «ворота» на нерест ідуть косяки сазанів. Приходять і залишаються жити в озері. Дно протоки піщане, глибоке. Промені сонця падають прямовисно і крупинки піску видно, немов через збільшувальне скло. Риби,проте немає.
Та що це колишеться під водою? Так і є-сітка! Браконьєрська сітка перегорожує протоку. Безпарадно озирнувся і ... тут як на зло з'явилися сазани. Велика зграя,цілий косяк. Рибини,виблискуючи сріблясто-золотистими боками йшли прямо до сіті. Та раптом зграю щось насторожило. Сазани повернули в бік І тільки один, найбільший, продовжував плисти по прямій. Ватажок - це був, звичайно ж, він, наблизився до сіті. Кілька разів, вивчаючи, проплив по нижній її закрайці. Зупинився посередині, придивляючись. І раптом почав рішуче рити мул носом. Зовсім як порося, тільки замість п'ятака товсті роже ві губи. Оце так сазан, оце так землекоп! Коли лазівка виявилася досить глибокою, риби по черзі почали проникати в неї. Без жодної паніки ,спокійно,по одній. Сазан же, як справжній ватажок, уважно спостерігав за «евакуацією».
Я схопився на ноги і щодуху помчав до дядька Семена. Через кілька хвилин ми обоє були біля протоки, Лягли на траву, зачаїлися. Більша частина вже здалала злощасну сітку,і ми,затомувавши подих, стежили за порятунком тих, що залишилися.
Тільки коли остання рибина пройшла небезпечну перешкоду, ми полегшено зітхнули. Радість наша проте, виявилося передчасною.Пропустивши подругу,здоровенний ватажок все-таки зачепив променевим плавником сітку. Почав кидатися з боку в бік,борсатися,і через це все більше і більше заплутався. Стало зрозуміло, що без нашої допомоги велетневі не обійтися. Раніше за мене це зрозумів дядько Семен.Рушуче скинув з себе гумові чоботи, штани, сорочку і сміливо поліз у воду.Уже протоки крикнув:
-Тягни на себе сітку!
Потім і сам рятувальник виліз з води,увесь в твоні,замерзлий,зуби так і вибивають чечітку,але з радісний.У сильних руках його борсався величезний зазан. Дядько обережно поклав рибину на лопухи.Так,це був гідний трофей. Луска сазана виблискувала на сонці червленими монетами.На кістяних щоках палав смарагдовий вогонь,вуса нагадували шовкові стрічечки,а в позолоченому обідці таємниче мерехніла темна зіниця.Красень,богатир!
Звіснр,про таку здобич мріє будь-який рибалка.Оце здивувалися б мої знайомі і рідну! Та мій наставник розсудив інакше.Дядько Семен нахилився,підняв ватажка і зробив крок назад до річки.
-Може, не треба відпускати, га?-нерішуче вимовив я.
-Треба,Колю -твердо відповів дядько Семен.
-Не можна розлучати такого самця з горемом.Нехай живуть,плодяться.Ти,Колько,малий, не знаєш ще життя.
Після цього дядько Семен опустив рибину у воду, ляснув долонею по поверхні і, посміхнувшись додав:
-Ну,давай пливи,Сазанова -Казанова.
А браконьєрську сітку тут же звелів мені порізати на шматки гострим рибальським ножем.Щоб і іншим не кортіло